Віце – президент ВГО «Асоціація платників податків України» Вячеслав Некрасов взяв участь в публічній дискусії «Скасування пожиттєвих PEP: крок до оновлення державної служби».

15 квітня 2026 року відбулась публічна дискусія за темою «Скасування пожиттєвих PEP: крок до оновлення державної служби».

Організатором заходу виступила Національна асоціація лобістів України.

В дискусії  взяли участь:

Олексій Шевчук, голова правління Національної асоціації лобістів України; Едуард Голодницький, президент International Advisers Association, адвокат, спікер міжнародних AML конференцій з питань гармонізації законів України з правом ЄС;

Іван Фурсенко, віцепрезидент Конгресу самоврядування України;

Олександр Федієнко, народний депутат України;

Олександр Черних — член правління Національної асоціації лобістів України (онлайн);

Сергій Прохоров — перший віцепрезидент Українського союзу промисловців і підприємців, а також представники Національної асоціації лобістів України, органів державної влади та бізнес-спільноти.

Від ВГО АППУ участь взяв Вячеслав Некрасов, Віце-президент Асоціації платників податків України.

Модераторкою виступила Віталія Глоба, представниця Національної асоціації лобістів України.

Учасники заходу обговорили, зокрема, питання: чому Україні необхідно скасувати пожиттєвий статус політично значущих осіб (PEP) та перейти до справедливої строкової й ризик-орієнтованої моделі контролю.

В своєму виступі стосовно питання РЕР  Вячеслав Некрасов наголосив: «Перш ніж говорити про проблему, важливо чітко визначити, що таке політично значуща особа. Політично значуща особа — це особа, яка обіймала або обіймає важливі державні чи політичні посади і в силу цього мала або має доступ до прийняття рішень, управління ресурсами чи впливу на державну політику. Саме через це така категорія осіб розглядається як потенційно більш вразлива до корупційних ризиків або використання фінансової системи в неправомірних цілях [Financial Action Task Force].

Саме тому держави запроваджують спеціальні механізми контролю за фінансовими операціями таких осіб. Це не питання недовіри до конкретної людини — це питання управління ризиками у фінансовій системі. Такий підхід є загальновизнаним і застосовується в Європейському Союзі, країнах Великої Британії, США та інших державах [Європейська Комісія; Світовий банк].

Однак ключове питання сьогодні — не в тому, чи потрібен цей інструмент. Питання в тому, як саме він реалізований.

Формально Україна виконала міжнародні вимоги і привела законодавство у відповідність до стандартів [International Monetary Fund; Європейська Комісія].

Але якщо перейти від ідеальної моделі до реальної практики — ми бачимо іншу картину.

На практиці система, яка мала працювати як інструмент управління ризиками, трансформувалася у формальну статусну модель. Тобто замість оцінки конкретного ризику ми отримали автоматичне сприйняття особи як ризикової лише через сам факт належності до категорії.

Це суперечить самій логіці міжнародних стандартів, які передбачають індивідуальну оцінку ризику, його змінюваність у часі та пропорційність заходів реагування [Financial Action Task Force; Світовий банк].

У результаті виникає низка системних проблем.

По-перше, фінансові установи, не маючи чітких і уніфікованих правил, починають діяти за принципом максимального перестрахування.

Це призводить до масових відмов у відкритті рахунків, затягування процедур і формальних відповідей без реального обґрунтування [Національний банк України].

По-друге, відсутність єдиних стандартів створює хаотичність системи: одна й та сама особа може отримати відмову, а після скарги — безперешкодно відкрити рахунок. Це свідчить не про ефективність, а про нестабільність правил.

По-третє, і це принципово важливо, держава не має повної аналітичної картини.

Сьогодні в Україні відсутня системна публічна статистика щодо:

– кількості відмов для Політично значущих осіб

– підстав таких відмов

– кількості скарг

– кількості підтверджених порушень

– застосованих санкцій

Навіть у звітах Держфінмоніторингу відсутні окремі показники щодо цієї категорії [Держфінмоніторинг].

А це означає просту річ:

якщо держава не бачить цифр — вона не управляє ризиками, вона управляє формальностями.

При цьому ми бачимо інший бік системи.

У 2025 році банки були оштрафовані на сотні мільйонів гривень за порушення у сфері фінансового моніторингу, зокрема за неналежне застосування ризик-орієнтованого підходу [Національний банк України].

Тобто маємо парадоксальну ситуацію:система декларує ризик-орієнтований підхід, але штрафує за його відсутність.

Міжнародні оцінки також підтверджують проблему.

За результатами оцінювання зазначено слабке розуміння ризиків у приватному секторі та недостатню здатність їх ідентифікувати [Financial Action Task Force].

Крім того, система фінансового моніторингу має ширший вплив.

Дослідження громадянського сектору показують, що:

– ускладнюється проведення фінансових операцій

– виникають труднощі з доступом до банківських послуг

– зростає адміністративне навантаження на доброчесних учасників економіки [міжнародні дослідження громадянського сектору]

І найголовніше.На сьогодні відсутні публічні дані, які б підтверджували, що режим контролю щодо політично значущих осіб:

– суттєво зменшив відмивання коштів

– забезпечив повернення значних активів

– або має вимірюваний антикорупційний ефект

Тобто система вимірює процес, але не вимірює результат.

У такій ситуації ми стикаємося з класичним протиріччям між ідеальною та реальною моделлю державного регулювання.

Ідеальна модель передбачає ефективне управління ризиками.

Реальна модель показує, що система часто продукує бюрократію, бар’єри і не демонструє переконливих результатів.

Більше того, це має довгострокові наслідки для державного управління.

Коли статус політично значущої особи фактично перетворюється на довічне обмеження, це створює бар’єр для залучення професійних і доброчесних фахівців до державної служби.

Люди оцінюють не лише умови роботи, а й наслідки після її завершення.

У результаті система, яка мала підвищувати доброчесність, починає знижувати якість людського капіталу.

Саме тому сьогодні важливо говорити не про скасування контролю, а про його переосмислення.

Міжнародна практика показує: ефективною є не жорсткість, а точність регулювання.

З урахуванням цього необхідно:

– перейти від статусного підходу до реальної оцінки ризиків

– запровадити регулярний перегляд ризику

– встановити єдині правила для фінансових установ

– забезпечити публічну аналітичну статистику

І ключове. Політично значуща особа — це не вирок і не підстава для обмеження прав. Це лише сигнал для більш уважного, але обґрунтованого аналізу.

Якщо цей принцип не дотримується — система перестає бути інструментом безпеки і стає інструментом обмеження.

Тому наше завдання — не послабити контроль, а зробити його розумним, обґрунтованим і таким, що дійсно працює на державу.

За результатами публічної дискусії учасники, окрім представника ВГО АППУ, підписали Резолюцію, якою ухвалили такі рекомендації:

1. Створення Української Міжгалузевої Експертної Бізнес Ради
2. Звернення до органів державної влади

• Міжінституційна співпраця з розробки методики оцінки ризиків.

ВГО АППУ  винесе на розгляд Правління питання щодо узгодження та підписання зазначеної Резолюції представником Асоціації.