Інтернет-конференція «Актуальне про плату за землю»

На запитання платників податків відповідає начальник управління захисту прав платників податків ВГО АППУ — Катерина Гривнак

До уваги платників!

17 березня у газеті «Голос України» № 51 (7308) опубліковано Закон України  «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 р. № 533-ІХ, який набув чинності з         18 березня 2020 року.

Вказаним Законом внесені зміни до Податкового кодексу України, зокрема, в частині нарахування та сплати плати за землю.

Так, підрозділ 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено новим пунктом 52⁴, згідно з яким за період з 1 березня року по 30 квітня 2020 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки,  у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в  господарській  діяльності.

Разом з тим, зазначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб), які відповідно до пункту 286.2 статті 286 цього Кодексу подали податкову декларацію, мають право подати уточнюючу податкову декларацію в якій відобразити зміни податкового зобов’язання із сплати плати за землю за відповідні місяці.

Слід зауважити, що з урахуванням пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України податкові декларації з плати за землю на 2020 рік вже подані у термін не пізніше 20 лютого цього року.

У зв’язку із прийнятими змінами, юридичні особи, а також фізичні особи-підприємці, які відповідно до норм Земельного кодексу України набули право власності чи користування земельними ділянками, мають подати уточнюючі податкові декларації на зменшення суми податкового зобов’язання на 2020 рік як із земельного податку, так і з орендної плати за земельні ділянки держаної та комунальної власності.

                                            Ви запитували – ми відповідаємо

Зараз в Україні відбувається процес зміни організаційно-правової форми закладів охорони здоров’я, у зв’язку з чим органи місцевого самоврядування приймають рішення щодо їх реорганізації шляхом перетворення у комунальні некомерційні підприємства. Такі заклади, отримавши статус неприбуткових, вносяться податковими органами до Реєстру неприбуткових установ та організацій і їм присвоюється ознака неприбутковості (0031 «бюджетні установи»). Чи будуть такі неприбуткові установи звільнятися від сплати земельного податку?

Відповідно до п.п. 282.1.4 п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу від сплати земельного податку звільняються дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форми власності і джерел фінансування, заклади культури, науки (крім національних та держаних дендрологічних парків), освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Разом з тим, згідно з п.п. 282.1.5 п. 282.1 цієї ж статті звільняються від сплати земельного податку державні та комунальні дитячі санаторно-курортні заклади та заклади оздоровлення і відпочинку, а також дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких підприємств, установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Враховуючи, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, а об’єктом оподаткування – земельні ділянки, передані у власність чи надані у постійне користування, то з урахуванням вищенаведених норм від сплати земельного податку звільняються відповідні бюджетні та неприбуткові установи за земельні ділянки, що належать їм на праві власності чи надані в постійне користування.

Згідно з пунктом 12 частини першої ст. 2 Бюджетного кодексу України до бюджетних установ належать організації, які створені у встановленому порядку органами державної влади та органами місцевого самоврядування, повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Бюджетні установи додатково до коштів загального фонду бюджету отримують власні надходження, Це кошти, отримані в установленому порядку як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності, які включаються до спеціального фонду бюджету та мають цільове спрямування (частина четверта ст. 13 БКУ).

Разом з тим, статус неприбуткових організацій не передбачає контроль за їх джерелами фінансування та відповідно до положень п.п. 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу одним із видів неприбуткових організацій є, зокрема, бюджетні установи.

Водночас обов’язковою умовою для неприбуткових організацій є використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами (п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 ПКУ).

Отже, заклад охорони здоров’я, який є неприбутковою установою, що набув право власності або оформив право постійного користування земельною ділянкою, повністю утримується за рахунок бюджетних коштів, у тому числі використовує отримані доходи (прибутки) виключно для фінансування видатків на своє утримання, звільняється від сплати земельного податку. Однак він не звільняється від обов’язку подавати податкову звітність із земельного податку в порядку та терміни, встановлені Податковим кодексом.

 Юридична особа не сплачує земельний податок, оскільки користується пільгою як дошкільний навчальний заклад. Чи повинен такий заклад подавати податкову декларацію із земельного податку?

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Податкового кодексу податкова пільга — передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії (п. 30.1 ст. 30 Податкового кодексу).

Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються виключно Податковим кодексом, рішеннями органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Податкова пільга надається, зокрема, шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Статтею 282 Податкового кодексу визначено категорії осіб, які звільняються від сплати земельного податку. Так, згідно з п.п. 282.1.4 цієї статті від сплати земельного податку звільняються, зокрема, дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форми власності і джерел фінансування.

Щодо подання платниками податків податкової звітності, то як визначає п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу, платник податків зобов’язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Згідно зі статями 269 та 270 Податкового кодексу платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 286.2 ст. 286 Податкового кодексу встановлено, що юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою. За вибором платника, він може подавати звітну податкову декларацію із земельного податку щомісяця протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним, і це звільняє його від обов’язку подання податкової декларації у термін не пізніше 20 лютого поточного року.

Податковим кодексом не передбачено звільнення від обов’язку подання податкової декларації із земельного податку платниками, які мають право на пільгу із цього податку.

Отже, дошкільний навчальний заклад, який звільняється від сплати земельного податку, не звільняється від обов’язку подання податкової декларації з цього податку.

 У яких випадках фізична особа має подавати до податкового органу податкову декларацію із плати за землю?

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному податковому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

З урахуванням пункту 287.2 статті 287 та пункту 286.5  статті 286 Податкового кодексу, облік фізичних осіб – платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня, а у термін до 1 липня поточного року – надсилаються фізичним особам за місцем їх реєстрації податкові повідомлення-рішення про внесення плати.

А отже, юридичні особи самостійно обчислюють розмір плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) шляхом подання податкової декларації, а фізичним особам плату за землю нараховують податкові органи.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу), а орендної плати – договір оренди земель державної та комунальної власності.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що фізичні особи у разі їх зайняття підприємницькою діяльністю: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення  економічних  соціальних результатів та одержання прибутку, – можуть набувати статусу фізичної особи-підприємця.

Відповідно до частини 1 статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Це положення однаково стосується прав і обов’язків фізичної особи-підприємця.

Тобто, фізичні особи-підприємці прирівняні у правовому статусі до юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Вони наділені таким же обсягом цивільних прав та обов’язків, що їх мають юридичні особи при здійсненні своєї підприємницької діяльності.

Виходячи із норми статті 50 Цивільного кодексу України, дієздатність фізичної особи як підприємця пров’язано із двома умовами: це набуття (надання) повної цивільної дієздатності фізичною особою, що бажає займатись підприємництвом, та державна реєстрація фізичної особи як підприємця. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Отже, нарахування податкового зобов’язання із плати за землю фізичній особі, яка є власником земельної ділянки чи землекористувачем, здійснюється безпосередньо податковим органом, а у випадку, коли право на земельну ділянку оформлено відповідно до вимог Земельного кодексу України саме на фізичну особу-підприємця, то така фізична особа має подавати до податкового органу за місцем знаходження земельної ділянки податкову декларацію із плати за землю (земельного податку чи орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

 Як правильно подати декларацію із земельного податку та сплатити цей податок юридичній особі, якщо вона має у власності земельні ділянки на території декількох сільських рад, які належать до одного адміністративного району?

Найперше слід зазначити, що плата за землю є місцевим податком у складі податку на майно, запроваджується на відповідній території рішенням сільської, селищної, міської ради та ради об’єднаної територіальної громади і, як визначає Бюджетний кодекс України, зараховується до бюджетів місцевого самоврядування – на рахунок відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу встановлено, що юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку і не пізніше 20 лютого поточного року подають податкову декларацію із цього податку до контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки на поточний рік з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Якщо юридична особа має у власності земельні ділянки на території різних сільських рад, які належать до одного адміністративного району, тобто коли коди органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки за КОАТУУ різні, то така юридична особа має подати до контролюючого органу окремі податкові декларації з плати за землю по кожному коду органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки.

У загальній частині податкової декларації з плати за землю передбачено заповнення коду органу місцевого самоврядування за КОТУУ. Форма податкової декларації затверджена наказом Мінфіну України від 23.01.2017 р. № 9 «Про внесення змін до форми податкової декларації з плати за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності)», зареєстрованого в Мінюсті України 16.02.2017 р. за № 225/30093.

Податкове зобов’язання із земельного податку, яке визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується до місцевого бюджету на відповідні коди бюджетної класифікації, відкриті органами казначейства,  щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки.

При цьому слід зауважити, що для земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності відкриваються різні коди бюджетної класифікації окремо для юридичних та фізичних осіб.

Відомо, що ставки земельного податку затверджуються рішеннями місцевих рад. У зв’язку із проведенням в державі адмінреформи проходить об’єднання місцевих рад в територіальні громади. Які розміри ставок будуть застосовуватись при обчисленні суми земельного податку у випадку об’єднання декількох сільських рад в одну об’єднану територіальну громаду?

Статтею 12 Податкового кодексу визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів.

Так, згідно з пунктом 12.3 цієї статті сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Плата за землю у її двох формах — земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності, є місцевим податком.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені статтею 7 Податкового кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених цим Кодексом для відповідного місцевого податку чи збору (п.п. 12.3.2 п. 12.2 ст. 12 Податкового кодексу).

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення рад нормативно-правового характеру набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено пізніший строк введення цих рішень в дію.

Разом з тим, як визначає стаття 12 Закону України від 11.09.2003 р. №1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», із змінами та доповненнями, регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад або у місцевих друкованих засобах масової інформації не пізніше як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Відповідно до п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, визначених п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу.

Також слід зауважити, що згідно з частиною восьмою ст. 8 Закону України від 05.02.2015 р. № 157-VIII «Про добровільне об’єднання територіальних громад», із змінами та доповненнями, після припинення повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об’єдналися, їхніх виконавчих комітетів, сільського голови, який одноособово виконував функції виконавчого органу сільської ради територіальної громади, що увійшла до об’єднаної територіальної громади, видані ними нормативно-правові акти, невиконані акти індивідуальної дії зберігають чинність на відповідних територіях та для відповідних осіб.

Отже, якщо рада об’єднаної територіальної громади не прийняла рішення про встановлення плати за землю на своїй території, то платники земельного податку застосовують при обчисленні розміру цього податку ставки, які затверджені рішеннями відповідних сільських рад, що об’єдналися в таку територіальну громаду.

Юридична особа є співвласником земельної ділянки відповідно до договору про спільну часткову власність. Як правильно сплатити такій юридичній особі земельний податок?

 Згідно з пунктом 3 статті 78 Земельного кодексу України земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного із учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Учасниками права спільної власності на земельну ділянку можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а спільної сумісної власності – лише фізичні особи.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок;

б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

г) за рішенням суду.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором про спільну часткову власність. Такий договір укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки – вимагати відповідної компенсації.

Разом з тим, учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Згідно з пунктом 5 статті 88 Земельного кодексу України учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.

Відповідно до норм Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу).

Слід зазначити, що згідно з підпунктом 2 пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній частковій власності кількох юридичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб пропорційно належній частці кожної особи. Зверніть увагу, що ця норма регламентує перебування у спільній частковій власності не земельної ділянки, а саме будівлі.

Тому у випадку, якщо земельна ділянка перебуває у спільній власності юридичних осіб з визначенням частки кожного із учасників, то такі юридичні особи самостійно обчислюють земельний податок за свою частку у спільній частковій власності з урахуванням прибудинкової території пропорційно належній частці кожної особи, якщо інше не визначено договором.

Земельна ділянка товариства знаходиться за межами населеного пункту, її нормативна грошова оцінка не проведена. За якою ставкою буде обчислюватись сума земельного податку за таку земельну ділянку у 2020 році?

Податковим кодексом України встановлені граничні розміри ставок земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено: у відсотках від бази оподаткування, якою є нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по області.

Так, відповідно до пункту 277.1 статті 277 Податкового кодексу ставка земельного податку за земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюється у розмірі не більше 5 відс., а для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відс. та не більше 5 відс., а для лісових земель – не  більше 0,1 відс. від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

З урахуванням того, що плата за землю є місцевим податком, питання встановлення ставок земельного податку належить до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад. Повноваження відповідних рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу.

При цьому слід зауважити, що місцеві ради не повинні перевищувати свої повноваження і встановлювати розміри ставок земельного податку, як це передбачено підпунктом 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу, виключно в межах ставок, встановлених Податковим кодексом.

Крім того, потрібно зазначити, що у 2019 році діяла норма, яка надавала право місцевим радам протягом бюджетного року вносити зміни до своїх рішень, в тому числі, в частині розмірів ставок земельного податку.

Так, пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні  положення» Закону України від 23.11.2018 р. № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» визначалось, що у 2019 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються, зокрема, вимоги підпункту 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Згідно з п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, податкове зобов’язання із земельного податку на 2020 рік буде обчислюватись за ставками, розміри яких затверджені останнім прийнятим у 2019 році (станом на 31.12.2019 р.)  рішенням сільської, селищної, міської ради та ради об’єднаних територіальних громад.  

Із розмірами ставок земельного податку можна ознайомитись на офіційному сайті Державної податкової служби України, так як органи місцевого самоврядування до 25 грудня кожного року надають таку інформацію контролюючим органам за встановленою формою, яка затверджена постановою КМУ від 24.05.2017 р. № 483.

Щодо нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, яка є базою оподаткування  при визначенні податкового зобов’язання із земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, то на офіційному веб-порталі Держгеокадастру оприлюднено інформацію про нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення станом на 01.01.2020 року (у гривнях за один гектар).

Також Державна податкова служба України 14 січня 2020 року оприлюднила Довідник показників нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь в Україні станом на 01.01.2020 року.

Який порядок індексації нормативної грошової оцінки земель діє у 2020 році та який коефіцієнт індексації такої оцінки застосовується за минулий рік при обчисленні податкових зобов’язань із земельного податку на 2020 рік?

Управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок, як визначає другий абзацу п. 289.1 ст. 289 ПКУ, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин – Держгеокадастр.

Пунктом 289.2 цієї ж статті ПКУ визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І : 100,

де І – індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Разом з тим, п. 9 підрозділу 6 «Особливості справляння плати за землю» розділу XX «Перехідні положення» ПКУ встановлено, що індекс споживчих цін за 2017-2023 роки, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується із значенням 100 відсотків.

Це означає, що значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2019 рік становить 1,0.

 Отже, при обчисленні податкових зобов’язань із земельного податку на 2020 рік значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2019 рік становить 1,0.

Якщо протягом року право власності на земельну ділянку переходить від одного суб’єкта до іншого, то як правильно буде оподатковуватись така земельна ділянка земельним податком?

Відповідно до норм Земельного кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб’єктами права власності на землі приватної власності є громадяни та юридичні особи. Підстави набуття права власності на земельні ділянки громадянами та юридичними особами встановлені статтями 81 та 82 Земельного кодексу.

Власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 Земельного кодексу).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, як визначено пунктом 1 частини першої статті 2 цього Закону – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Абзацом другим пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу визначено, що у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника – юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником — починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Слід зауважити, що платники плати за землю, крім фізичних осіб, самостійно обчислюють суму податку та подають до податкового органу за місцем знаходження земельної ділянки податкову декларацію, а нарахування сум податку фізичним особам проводиться податковими органами за місцем знаходження земельної ділянки, які надсилають платникові за місцем його реєстрації податкове повідомлення-рішення про внесення податку.

Якщо перехід права власності на земельну ділянку від однієї фізичної особи до іншої протягом календарного року відбувається після 1 липня поточного року, тобто після настання граничного терміну надсилання фізичній особі податкового повідомлення-рішення, то контролюючий орган надсилає попередньому власнику нове податкове повідомлення—рішення, а попереднє вважається скасованим.

Фізична особа-підприємець орендує нежитлове приміщення у багатоповерховому житловому будинку. Чи буде особа у такому випадку виступати платником земельного податку?

Ні, не буде.

Плата за землю є місцевим податком в складі податку на майно та справляється у вигляді земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до статей 269, 270 Податкового кодексу платниками земельного податку є власники земельних ділянок, постійні землекористувачі, а об’єктом оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або постійному користуванні. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу).

Як визначає ст. 288 Податкового кодексу, платником орендної плати за земельну ділянку є її орендар, а об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. При цьому, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частина перша та друга ст. 42 Земельного кодексу України визначають, що:

1) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками;

2) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (наразі не затверджено).

З урахуванням вищенаведених норм, платниками земельного податку за земельні ділянки під багатоквартирними будинками є підприємства, установи і організації, які здійснюють управління цими будинками і яким земельні ділянки під таким будинком та прибудинкова територія надані у постійне користування, або співвласники багатоквартирного будинку, яким земельні ділянки під таким будинком та прибудинкова територія надані у власність або у постійне користування.

У свою чергу, орендар нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку безпосередньо не набуває прав власності чи користування земельною ділянкою, яка б підлягала державній реєстрації за таким орендарем відповідно до законодавства.

Разом з тим, слід зазначити, що згідно з статтею 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

З якої дати буде сплачуватись підприємством орендна плата за земельну ділянку, передану йому в оренду селищною радою на підставі договору?

Податковий кодекс України регулює справляння плати за землю у її двох формах – земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – це обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 288 Податкового кодексу платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об’єктом оподаткування – земельна ділянка, надана в оренду. При цьому підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі, як визначає стаття 15 цього Закону, є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а також дата укладення та строк дії договору оренди.

Згідно з частиною першою ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом, або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу).

Отже, орендна плата сплачується орендарем з дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки, якщо інше не встановлено умовами договору.

Одночасно, слід звернути увагу на норму статті 25 Закону України «Про оренду землі», згідно з якою орендар земельної ділянки зобов’язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.