Грігол Катамадзе: «Держава повинна носити платників податків на руках» 1
27.10.2025 08:40
Чимало власників великого бізнесу й сьогодні не надто переймаються проблемами вітчизняної податкової системи, оскільки їм простіше вирішувати їх у так званому ручному режимі або в індивідуальному порядку.
У результаті найбільше страждають від перевірок саме ті підприємці, які повністю вийшли «з тіні» і працюють у рамках встановлених правил.
«Відбілити» існуючі схеми чиновники сьогодні намагаються подальшою діджиталізацією управлінської вертикалі, що має забезпечити її прозорість.
Втім, на думку президента ВГО «Асоціація платників податків України», віцепрезидента Асоціації платників податків Європи, експосла Грузії в Україні Грігола Катамадзе, точкові інновації в окремо взятому відомстві навряд чи принесуть радикальні зміни. Країна наразі як ніколи потребує глибоких системних змін, без чого навряд чи вийде із затяжної кризи.
«Який фундамент закладеш, таким буде й увесь дім»
— Пане Гріголе, наприкінці вересня ви брали участь у зустрічі в. о. голови Державної податкової служби Лесі Карнаух із представниками громадянського суспільства та бізнесу. Чи є надія, що пропозиції, озвучені вами у ході діалогу, будуть враховані командою нової очільниці відомства? Наскільки я знаю, підготовлений Асоціацією платників податків проєкт власного Податкового кодексу в далекому 2016 році й досі залишається без уваги чиновників.
— У даному випадку треба виділити два напрямки — податкову політику та адміністрування податків, яким, власне, і займається Державна податкова служба. Раніше там справи йшли по-різному. Що ж стосується сьогодення, то скажу відверто: наразі Леся Карнаух і її команда запроваджують інновації, які роблять процес адміністрування більш ефективним.
Скажімо, нещодавно було започатковано створення офісів податкових консультантів. Вони відкриті у багатьох місцях і вже отримали схвальні відгуки. Людина може прийти і проконсультуватися, що дуже важливо. У ЦНАПах із цим є певні проблеми.
Там, по-перше (зі свого досвіду знаю), може бути черга, а по-друге, не все гаразд із ввічливістю. Взагалі нам нарешті треба зрозуміти одну фундаментальну річ: головним у цій країні є платник податків. Якщо він є і чесно та прозоро їх сплачує, тоді міцною буде і держава.
А ось коли йдеться про податкову політику, то тут є про що поговорити більш детально. Багато наших пропозицій сама податкова служба дійсно приймала, проте вона не може вирішувати ці питання. Для прикладу можна навести й історію з нашим проєктом.
— Цікаво, як усе було?
— Я вперше був обраний президентом Асоціації наприкінці травня 2015 року і за короткий термін звернувся до колег з такою пропозицією: «Багато хто з вас раніше працював у податковій, а зараз тривалий час зайнятий у сфері бізнесу.
Тобто ви добре знаєте слабкі місця системи і водночас розумієте, з якими проблемами у цьому сенсі самі стикаєтеся на практиці. А чи не слабо вам (я навіть вжив таке слово) підготувати кодекс, який би відображав сучасні українські реалії і не був копією сингапурського, польського, грузинського чи будь-якого іншого, що вже визнані успішними.
Проєкт наші фахівці підготували за 4 місяці. Презентація першого варіанта відбулася 20 грудня 2016 року на конференції в Державному податковому університеті Міністерства фінансів. У залі розгорілася дуже жвава дискусія, у ході якої я зрозумів: документ наразі не готовий до розгляду в парламенті й Кабміні.
Отож, виступаючи на цьому форумі, пообіцяв провести «круглі столи», за підсумками яких будуть внесені необхідні поправки. Так і сталося. До квітня 2017 року ми провели 17 «круглих столів» у 15 регіонах країни. Зустрічалися з представниками бізнесу, податківцями, з на той час податковою міліцією, місцевими елітами.
І скажу відверто: зрештою після дискусій отримали проєкт під назвою «Ліберальний податковий кодекс». У червні ми його направили всім фракціям парламенту, аби депутати його вивчили і спробували прийняти вчасно до наступного фінансового року.
— Ваші ідеї були справді новаторськими?
— Судіть самі. Ми запропонували скоротити кількість податків з 12 до 9, залишивши 5 національних і 4 місцеві. Пропонували також об’єднати два податки — ЄСВ (консолідований страховий внесок) і ПДФО (податок на доходи фізичних осіб) в один, склавши графік його поступового зниження від 41,5 відсотка до 20.
На нашу думку, це зниження дасть поштовх до розвитку малого і середнього бізнесу. Ми пропонували змінити чинний податок на прибуток, оскільки існує чимало лазівок (у тому числі і в законодавстві), які дозволяють не сплачувати його в повному обсязі.
— Для прикладу можете назвати бодай одну з них?
— Наприкінці 2017 року я помітив, що 20 мільярдів гривень були сплачені як благодійні внески. Причому збитковими компаніями. Це свідчило лише про одне: йдеться про схему, яка дозволяє уникнути сплачування податків.
Коли замислюєшся над такими речами, то розумієш, настільки великої шкоди подібні лазівки завдали державі протягом багатьох десятиліть, впритул до початку вторгнення російської федерації. Наші вороги, до речі, були добре обізнані, що Україна слабшає з кожним роком. А потім настав момент, коли використали цю слабкість на власну користь. На щастя, вони не до кінця вивчили український характер.
Так ось, ми запропонували замінити податок на прибуток податком на виведений капітал. Тут є вибір. Якщо ти хочеш зібрати дивіденди (роялті і т. д.), то сплачуєш відповідний відсоток. Або ти реінвестуєш у виробництво і тоді не сплачуєш податок на прибуток.
Подібні зміни тоді були прийняті у країнах Балтії та в Грузії. Як показав їхній досвід, перший рік дійсно мало місце зниження надходжень до бюджету, але далі пішов приріст до внутрішнього валового продукту на рівні 1-2 відсотків.
У 2020 році Польща прийняла теж це положення, і ми побачили притік бізнесу до країни. Чому? Тому що там кращі умови! І нам потрібно так зробити. Платник податків повинен мати чіткі правила гри і бачити кінцевий результат. Тобто бачити чітку схему, за якою держава розподіляє кошти.
І все ж давайте повернемося до сьогодення. На зустрічі з Лесею Карнаух у вересні прозвучала інформація, що за 9 місяців поточного року до бюджету в формі податків надійшло майже трильйон гривень. Це дійсно велика сума! Але тут важливо зрозуміти ось яку річ. Вести бізнес в умовах широкомасштабної війни надзвичайно складно.
Є ризик постійних прильотів, люди живуть у важкому стресі, а тут ще й силовий блок та інші державні органи ніяк не вгамуються. Невже так важко зрозуміти, що держава повинна носити, у прямому значенні цього слова, платника податків на руках?! Але, оскільки таких умов у країні, на жаль, не створено, підприємці, по-перше, шукають шляхи, як обійти той чи інший закон. А по-друге, закривають бізнес і переїжджають за кордон.
До речі, як позитивний приклад у даному випадку можна згадати Словаччину. Ця невелика країна ніколи не була повноцінним виробником автомобілів. Але на 2020-й рік стала країною №1 у даній галузі. Чому? А тому, що там створили такі умови, що всі відомі автомобільні бренди вирішили робити там збірку.
Ми коли пропонували схожий проєкт, то моя фундаментальна позиція була така: можна багато критикувати, але давайте будемо прихильниками конкретних дій. Тому й провели таку колосальну роботу. І якби нас тоді почули, то вже з 2020 року податок на виведені капітали давав би зростання валового внутрішнього продукту на 1,5-2 відсотка. А якби ці надходження направлялися ще й на військову сферу, то будь-який ворог добре подумав би, чи варто нападати на країну, яка має можливість активно захищатися.
Ми пропонували також підійти до вирішення проблеми комплексно. Тобто, по-перше, запровадити нові правила гри у формі нового Податкового кодексу, з яким бізнес погодився б і чесно сплачував податки. По-друге, паралельно оголосити трирічний мораторій на зміни положень прийнятого закону.
А далі проаналізувати ситуацію і виправити те, що можна виправити. По-третє, оголосити одночасно з прийняттям нового Податкового кодексу фінансову амністію. Пізніше це зробили з ініціативи голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева, але вона була абсолютно не та, що пропонували ми. Наша пропозиція стосувалася тотальної фінансової амністії.
Знаєте, упродовж десяти останніх років я чую про те, що не можна пробачати тих, хто вкрав. Але де справедливі судові рішення по тому чи іншому крадієві? Важко назвати бодай один практичний приклад, аби люди сказали: «Так, цей чоловік крав і отримав заслужено». Звичайно, тут є проблеми, пов’язані з нашою судовою системою, але то окрема тема.
Ми ж пропонували тоді наступне. Після прийняття нового Податкового кодекс — провести умовну червону лінію у відносинах держави і бізнесу. Тобто держава створює так званий «золотий перелік» і всі існуючі компанії входять до нього. А також паралельно забирає правоохоронні органи, що займаються умовною боротьбою з економічними злочинами.
Що стосується боротьби, то підприємці добре знають, як усе відбувається на практиці. Не буває й місяця, щоб представники бодай одного правоохоронного органу не прийшли з перевіркою. А це що означало? Домовлятися!
Отож ми одними з перших у 2016 році почали говорити про те, що треба прибрати невластиві для правоохоронних органів функції і створити єдиний орган, назвавши його, наприклад, Службою фінансових розслідувань.
Зрештою такий закон був прийнятий у 2021 році. І тут варто віддати належне президенту Володимиру Зеленському, який усе ж таки переламав (мені здається, через коліно) парламент і змусив 243 депутатів проголосувати за цей важливий документ.
Але потім сталося те, що сталося. Створивши бюро економічної безпеки, провели конкурс, який показав, що насправді йдеться усього лише про зміну вивіски. Навіть громадська рада відвернулася від тих процесів.
А далі все закономірно — який фундамент закладеш, таким буде і увесь дім. На жаль, гарна пропозиція президента, що була частиною його передвиборчих обіцянок, не була доведена до логічного кінця. Тобто він слова дотримав, домігшись прийняття закону. А далі вже уряду потрібно було думати, як його втілити у життя.
— Що вам найбільше не сподобалося у тій «епохальній» історії?
— Я побачив бюджет новоствореного Бюро на 2022 рік і виконав просту арифметичну дію. Згідно з законом, у цій службі могло працювати максимум 4 тисячі осіб. Але якщо навіть узяти мінімальну кількість — тисячу співробітників, то вони, виходячи із загального бюджету, отримували б лише 56 тисяч гривень. А ще ж існують інші витрати на функціонування органу.
— Тобто держава дала фактично пряму вказівку борцям з економічним злочинами заробляти зарплату самим.
— Не інакше. Отож, виступаючи тоді на конференції за участю представників великого бізнесу, я сказав: «Слухайте, зараз припускається велика помилка. Якщо держава не фінансує діяльність Бюро, це чіткий сигнал про те, що гроші вони знаходитимуть у вас». Все так і сталося. Отож не треба зараз дивуватися, а тим більше скаржитися.
На початку війни довелося займатися волонтерством.
— Самі допустили.
— Так. Коли я тоді все це побачив, то дав собі слово не критикувати ситуацію протягом року. Хотів на власні очі побачити, як воно працюватиме далі. Важливо було проаналізувати тенденцію. А раптом якусь суперреформу зроблять.
Пізніше, у вересні 2022 року, я написав статтю, у якій повідомив: тенденцію бачу, але вона, на жаль, не на користь Бюро економічної безпеки. Недавно на відкритому конкурсі був обраний новий керівник цього відомства, то я дав собі слово вже не рік, а пів року не коментувати його рішення. Хочу подивитися.
— Чи отримав він від Асоціації платників податків конкретні поради?
— Так. Через тиждень після його призначення ми зустрічалися в рамках Української ради бізнесу, де я у своєму виступі запропонував КПІ (ключові показники ефективності) для оцінок діяльності БЕБ. До речі, вони були погоджені з Українською радою бізнесу, яка об’єднує на сьогодні 125 всеукраїнських асоціацій. Це дуже потужна горизонтальна фундація.
Я що хотів сказати там і повторив на зустрічі з керівництвом Міністерства економіки? Не вважайте сказане порадою. Це просто думки вголос. В умовах війни, коли нам тотально не вистачає коштів на оборону, говорити про зниження рівня податків — абсурд.
Але було б непогано вже зараз створити робочу групу і напрацювати нові правила гри у вигляді Податкового кодексу. Тобто прийняти його зараз, але в перехідних положеннях прописати, що він набуде чинності 1 січня наступного року після закінчення воєнного стану. Це буде прямий сигнал для вітчизняного бізнесу, який, попри все, продовжує боротися і працювати в Україні.
Це сигнал і для тих, хто вивів свій бізнес за межі країни, але тепер може повертатися, бо діятимуть правила гри, що більш сприятливі, ніж у наших сусідів. Можливо, тоді вони подумають, що варто повернути бодай частину активів, аби потім не плестися у хвості.
Це також сигнал і для потенційних інвесторів, адже у світі сьогодні є велика кількість грошей. Вони могли б згодом прийти в Україну. Але, на жаль, щодо цього існує індиферентне ставлення. У подібних випадках я жартую так: «Півень як сказав? Я прокукурікаю, а настане ранок чи ні, то вже не моя турбота». Але дуже хотілося б, аби ми своїм дітям залишили якомога менше проблем.
«А хто сказав, що це неможливо?»
— Пане Гріголе, коли ви даєте ті чи інші поради владним структурам з приводу встановлення нових правил гри у податковій сфері, то, напевно, посилаєтеся на досвід країн, де подібні реформи пройшли успішно і вже принесли певні результати. Назвіть, будь ласка, кілька показових прикладів.
— Усі успішні в цьому сенсі країни дбали перш за все про зміцнення економіки в цілому і починали зміни якраз із того, що я казав, — зі зниження кількості податків, ставок. Коли у 2016—2017-му ми пропонували зробити те саме, пан Гетманцев відповідав: «Почекайте! Подивіться спершу, які податки у Польщі».
Але то насправді була маніпуляція, адже порівнювати Польщу і Україну станом на 2019 рік не було жодного сенсу. Тут доцільно навести приклад 80-х років минулого століття, коли поляки приїздили в українські міста й забирали увесь наявний товар. Та сама історія, у той же період, була і в Грузії з Туреччиною.
Пам’ятаю, турки (ще Радянський Союз не розпався) прості молотки і ті вивозили. А тепер і Польща, і Туреччина мають розвинені економіки, бо вчасно провели реформи, зокрема і в податковій сфері. І де зараз вони — і де Україна?
Я завжди говорив і продовжую говорити — реформа в окремо взятому міністерстві не принесе бажаного результату. Коли в Україні почали створювати патрульну поліцію, то теж попереджав: неможливо осучаснити окрему структуру, якщо навколо середовище, до цього не готове.
У Грузії, приклад якої тоді використовували, це робилося системно. Тобто паралельно реформували освіту і охорону здоров’я, а також об’єднали в рамках мінфіну податкову і митну служби, створивши Службу доходів. Керує нею заступник міністра.
У мінфіні Грузії також створено Слідчий департамент, підпорядкований міністру фінансів. Усіма фінансовими розслідуваннями займається саме цей департамент із правоохоронною функцією. Подібну схему я пропонував запровадити і в Україні.
Втім мені відповіли, що Мінфін не може мати правоохоронний орган. Мовляв, це неможливо. Але хто сказав, що це неможливо? У Грузії можливо, у Великій Британії можливо, а ось в Україні чомусь неможливо.
— У результаті ми багато років маємо одну і ту ж картину. У міністерствах постійно відбуваються якісь формальні зміни, що змушують людей вивчати все нові і нові циркуляри. Але в реальності система управління залишається незмінно проблемною. Щось на кшталт: наша пісня гарна, починай спочатку. Як ви думаєте, хто замовляє цю виснажливу музику?
— Мені важко назвати замовника, проте я скажу інше. Все це призводить до ослаблення країни, чим уміло користується ворог.
— Тобто йдеться про свідоме ослаблення держави?
— А хіба можна все це назвати якось інакше? Є така закономірна річ: де сильна, ефективна держава, там слабкий криміналітет. І навпаки. Як тільки державні інституції слабшають, зростає кількість злочинів.
Ось і останнім часом різні політики знову почали порушувати питання про те, що треба прибрати спрощену систему оподаткування. Мовляв, цією системою зловживає великий бізнес.
Ну що тут скажеш?
Насправді в Україні є багато напрямків, де приховуються великі гроші, але їх чомусь постійно шукають не там! А я нагадаю тим, хто забув. Ця система була запроваджена наприкінці 90-х років, оскільки економіка в усіх пострадянських республіках була у повному занепаді, зарплати заміняв натуральний обмін.
Ось тоді світлі голови, у тому числі й в українському парламенті, зрозуміли, що так країна не виживе, і в якості порятунку придумали цю спрощену систему. Одразу ж почався стрімкий розвиток малого і середнього бізнесу.
З’явилися кафе, майстерні, перукарні тощо. Все це гарний посил для створення в країні потужного середнього класу. У Польщі цей прошарок суспільства вже становить 70 відсотків, у Великій Британії — 96, а в Україні — усього лише 10-15.
— Ви хочете сказати, що пізніше у нас прийняли закони, які сповільнили, а то й припинили подальший розвиток цих процесів?
— На жаль, так. Великий бізнес дійсно зловживає спрощеною системою, але ж є механізми регулювання. Якщо ви знаєте, що є компанії, які ділять свій бізнес на ФОПи для того, щоб уникати оподаткування, то зробіть так, аби вони цим не зловживали.
У держави насправді є багато інструментів, включно з великою кількістю відповідних правоохоронних органів. Нехай працюють. Але мені здається, що умови для розвитку середнього класу можуть не створюватися й з іншої причини.
Я політикою не займаюся, тому можу говорити про це відкрито. З електоральної і виборчої точки зору, купити середній клас неможливо або такий підкуп дорожче коштуватиме. Саме тому дбати про розвиток середнього бізнесу просто невигідно.
Краще, коли електорат настільки бідний, що радіє умовній гречці. Але ці часи минули! Війна все змінює. Я переконаний: коли будуть наступні вибори, підкуповувати людей у таких масштабах, як це було раніше, вже не вийде.
— Від підприємців також не раз доводилося чути, що в Україні більш вигідно залишатися в тіні, аніж бути чесним бізнесменом. Мовляв, оскільки ми офіційно зареєстровані і платимо податки, то до нас часто приходять з перевірками. А тих, що в тіні, ніби й немає. Їх узагалі не чіпають.
— І це ще одна велика проблема. Нині чинні правила гри не відображають реальність, а працюють так: хто має можливість ухилятися від податків, то неодмінно нею скористається. А до тих, хто не має такої можливості, приходять з перевірками, створюючи купу проблем.
Така політика просто катастрофічна, але про це ніхто не думає. Взяти хоча б сьогоднішню статистику. За різними даними, в Україні наразі залишилося від 28 до 32 мільйонів людей, з який 11 мільйонів — пенсіонери.
Слава Богу, частина з них ще працює, але ж це ненормально, коли третина громадян країни — літні люди. Зараз катастрофічно бракує робочих рук, а далі буде ще гірше. Гасло — «Відбудуємо країну», звісно, красиве, але хто цим займатиметься фізично? Де взяти трудовий ресурс? Він з’явиться тільки тоді, коли українці, які виїхали, повернуться додому. Отож необхідно створити умови, що сприятимуть їхньому поверненню.
У згаданому мною 2016 році виходила друком відома книга прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю «Із третього світу в перший», до якої мене попросили написати передмову. До того я багато чув про це видання, але детально не цікавився.
— Ви почали читати, шукаючи рецепт сінгапурського дива?
— Так. Я подумав, може, там описано 10-15 конкретних кроків, які приведуть до успіху. Нічого подібного! У книзі на 600 сторінок ви не знайдете навіть трьох порад, але червоною лінією там проходять два моменти. Секретом успіху є велика любов до своєї батьківщини і величезне бажання створити умови кращого життя для своїх громадян. Все. Більше там нічого немає.
— А у нас для якого прошарку населення створюються кращі умови, з точки зору оподаткування? Для великого бізнесу?
— Тут я погоджуюся з вами. Але все це треба змінювати, при всій повазі до представників великого бізнесу. В Україні якнайшвидше повинен з’явитися пласт середнього класу.
«Це відповідь бізнесу на недолугі кроки держави»
— Коли почалася широкомасштабна війна, то підприємці масово «мобілізувалися» і почали більш охоче сплачувати податки. Але згодом усе пішло як завжди. Чому виникло те розчарування?
— Ось на таку «мобілізацію» якраз і не розраховував ворог. Звідки в кремля взялося оце сумнозвісне «Київ за три дні» і намір маршем пройти всю країну? Вони не врахували той факт, що за 30 років незалежності українці почали жити власним життям.
Так, із проблемами, недоліками, але своїми, і жити за чужими правилами та під чужим прапором не хочуть. Думаю, що в Криму і на території інших окупованих міст вже думають так само. Коли підуть зворотні процеси, то ми побачимо їхню реакцію.
Отож, коли почалася широкомасштабна війна, прості люди, бізнес (малий, середній і великий) всі як один стали на захист своєї країни, своїх правил, своїх підприємств. Пам’ятаєте, продавали активи, аби вкласти кошти в оборону, і йшли на фронт.
— Але що сталося потім?
— Моя суб’єктивна думка така. Коли всі оговталися від шоку, чиновники зрозуміли, що активне просування ворога призупинилося, держава вистояла. Але замість того, аби мотивувати початкові пориви людей, створюючи ще більш сприятливі умови для розвитку бізнесу, управлінці повернулися до старого цивільного життя.
Силовий блок зачастив з перевірками. І тоді підприємці почали запитувати: «А що, власне, відбувається?». Як наслідок, виникла ота прохолода, але не до батьківщини, а до деяких державних інституцій, що роблять неправильні кроки.
Коли йдеться про певні тіні, то моя позиція в цьому випадку збіглася з думкою третього президента України Віктора Ющенка. Виступаючи на нашому форумі Level up Ukraine в 2016 році, він сказав, тримаючи в руках наш Податковий кодекс: «Тінь економіки — не кримінал. Тінь економіки — це відповідь бізнесу на недолугі кроки з боку держави».
Коли ми пропонували свій ліберальний підхід, управлінська вертикаль повинна була ним скористатися, тому що бізнес цього хотів. Держава тоді зробила б крок уперед у власному розвитку. Чиновники мали б сказати: «Добре. Ми йдемо вам назустріч. Ви хотіли так? Погоджуємося. Приймаємо. Але далі діє таке правило: крок вліво, крок вправо — розстріл!»Ось такий підхід точно спрацював би. А коли бізнес нічого подібного не бачить, то шукає шляхи, як обійти ту чи іншу норму.
— В індивідуальному порядку. Тобто за певну плату в окремо взяту кишеню. Усі, так би мовити, з хорошим прибутком, окрім держави.
— Так. Я пам’ятаю, після чергових змін до Податково кодексу (такі трапляються досить часто), я, розмовляючи з одним бізнесменом, запитав: «Ну як він тобі?». Відповідь була такою: «Нічого. Домовимося». Ось це «домовимося» не прописане в жодному законі, але саме так система і працює.
Президент Віктор Ющенко вручає Гріголу Катамадзе орден Ярослава Мудрого. 2007 р.
— Утім ручне управління «заходить» далеко не всім підприємцям. Часто доводиться чути негативні відгуки з цього приводу. Напевно, йдеться не про надто дешевий спосіб вирішення податкових проблем?
— Насправді тут є кілька важливих моментів. Ручне управління є актуальним не лише для податкової, а й більшості рівнів державної вертикалі. Класичний приклад — митна система. Ось зараз проходитиме конкурс на посаду голови цього відомства за участю міжнародних експертів.
Потім новообраний очільник набиратиме членів своєї команди. Все ніби чинно і обнадійливо. Але для наведення там порядку потрібні й інші кроки. Насправді все дуже просто. Щороку озвучують втрати до бюджету на десятки мільярдів гривень, які державна скарбниця не отримала з тієї чи іншої причини.
— Мовляв, дивіться, ми виявили недостачу. Оцініть, як гарно ми працюємо.
— Мабуть що. Але чи хтось думає про те, куди всі ці колосальні суми поділися? Ніхто. У такому разі дозвольте поцікавитися, кому ви тоді про все це розповідаєте?
— Самі на себе скаржаться.
— А що суспільство у такому разі повинно зробити? Адже вас для того й найняли на роботу, аби ці кошти не розтікалися по приватних кишенях, а надходили до бюджету.
— Якесь замкнене коло? Невже хрестоматійного світла в кінці темного тунелю взагалі не видно?
— Повертаючись до зустрічі 30 вересня, скажу наступне. Пані Леся Карнаух зробила презентацію новацій, над якими вона працює разом з Міністерством цифровізації. Йдеться про систему сплати податків через Дію. Нововведення максимально полегшує життя людям і водночас вбиває можливість корупційних ризиків, тому що людина з людиною не пересікаються.
Якщо цей проєкт буде повністю реалізований (у нас часто добрі справи починають, проте не доводять до логічного кінця), то, думаю, багато проблемних питань буде знято. Принаймні з точки зору адміністрування.
— Невже ніхто зараз не створює паралельно схему, яка дозволила б діджиталізацією хоч трішки покрутити вручну?
— Час покаже. На тій зустрічі я озвучив слова одного бізнесмена, який сказав наступне: «Леся Карнаух намагається створити податкову з людським обличчям». Але подібна думка — це, скоріше, аванс із боку бізнесу. Втім, за моїм давнім спостереженням, чиновники поводяться двояко. Або людина горить тим, над чим працює, або сама не вірить у свою справу і просто про це говорить. Все добре видно по очах.
— У пані Лесі очі горять?
— Як на мене, у пані Лесі погляд горить, тому думаю, що їй все вдасться.
Джерело: «Україна Молода»