Нові норми туристичного збору в 2019 році.

Туристичний збір є місцевим збором, кошти від якого надходять до загального фонду місцевих бюджетів та розподіляються на потреби територіальної громади, в тому числі, на розвиток туристичного сегменту: покращення інфраструктури, розвитку туризму, як внутрішнього так і в’їзного, підвищення іміджу туристичних центрів тощо.

Туристичний сектор, як один із пріоритетних напрямків, потрібно активно розвивати, реалізовуючи свій туристичний потенціал. Туристичний збір має сприяти цьому і запроваджуватись на користь туризму.

З 1 січня 2019 року, у зв’язку із прийняттям Закону України від 23.11.2018 р. № 2628 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі – Закон № 2628), повністю змінено механізм справляння туристичного збору.

Так, Законом № 2628:

— змінено коло платників туристичного збору;

— уточнено перелік осіб, які не є платниками цього збору;

— уточнено перелік податкових агентів (саме вони надають туристичну послугу та на них покладається обов’язок сплати туристичного збору до місцевих бюджетів);

— визначено, що перелік податкових агентів місцева рада в обов’язковому порядку має оприлюднювати на своєму офіційному веб-сайті;

— змінено базу оподаткування туристичним збором, якою є загальна кількість діб тимчасового розміщення у місцях проживання (ночівлі) замість показника «вартість проживання»;

— ставки встановлені у відсотках від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, для однієї особи за одну добу тимчасового розміщення;

— запроваджено диференціацію граничних ставок туристичного збору за категорією споживача туристичної послуги – окремо для в’їзного та внутрішнього туризму;

— передбачено можливість сплати платниками суми збору авансовим внеском.

Справляння туристичного збору здійснюється відповідно до ст. 268 розділу ХІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), однак найперше розглянемо повноваження місцевих рад щодо встановлення туристичного збору.

Згідно з п. 8.3 ст. 8 ПКУ до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Зверніть увагу. Не всі місцеві податки та збори є обов’язковими до запровадження місцевими радами.

Так, п. 10.2-1 ст. 10 ПКУ визначено, що місцеві ради обов’язково встановлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю, крім земельного податку за лісові землі), а відповідно до п.10.3 ст. 10 ПКУ місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Отже, місцеві ради самостійно вирішують питання встановлення туристичного збору, так як цей збір не є обов’язковим до запровадження.

Якщо місцева рада не запровадила своїм рішенням туристичний збір, то очевидним є що цей збір на території такої громади не справляється.

Далі важливо зазначити, що пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2628 встановлено, що у 2019 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Не застосовуються, зокрема, наступні вимоги щодо:

— внесення зміни до будь-яких елементів податків та зборів не пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (п.п.4.1.9 ПКУ);

— офіційного оприлюднення рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду (п.п. 12.3.4 ПКУ);

— прийняття місцевими радами до початку наступного бюджетного періоду рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг (п.п. 12.4.3);

— визнання офіційно оприлюдненого рішення про встановлення місцевих податків та зборів нормативно-правовим актом з питань оподаткування (п. 12.5 ПКУ).

Разом з тим, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2628 встановлено, що у 2019 році до змін, внесених Законом № 2628 до статті 268 ПКУ, як виняток, не застосовуються вимоги п.п. 4.1.9  п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4 ПКУ, а також частини третьої ст. 27 Бюджетного кодексу України.

Не застосування вказаних вимог означає, що місцевим радам надано право протягом 2019 року приймати рішення про встановлення туристичного збору, змінювати ставки та пільги із цього збору.

Зверніть увагу. При прийнятті рішення про встановлення туристичного збору обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені статтею 7 ПКУ з дотриманням критеріїв, встановлених ст. 268 розділу ХІІ цього Кодексу для туристичного збору (п.п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПКУ).

Майже всі податкові елементи туристичного збору, що обов’язково мають визначатись у рішеннях місцевих рад при встановленні цього збору, з   1 січня 2019 року змінені: платники, податкові агенти, ставки, база оподаткування, порядок обчислення та сплати податкового зобов’язання із цього збору.

Тобто, всі попередні рішення місцевих рад, які прийняті без урахування внесених Законом № 2628 змін, не відповідають нормам ПКУ за новими елементами туристичного збору.

Тому для того, щоб туристичний збір справлявся у 2019 році, місцева рада має прийняти відповідне рішення, в якому, зокрема, встановити ставки туристичного збору, визначити податкових агентів, передбачити можливість авансової сплати. Якщо таке рішення не прийнято, справляти туристичний збір немає підстав. Прийняти таке рішення місцева рада може протягом 2019 року і воно набере чинності з дня його офіційного оприлюднення, якщо  більш пізніший строк не встановлений у рішенні.

Далі розглянемо кожний обов’язковий елемент для туристичного збору, від розуміння якого залежить правильність оподаткування цим збором.

Платники

Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення місцевої ради про встановлення туристичного збору, та тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі).

 

Місця проживання  (ночівлі)

Перелік місць проживання (ночівлі) став більш ширшим. Зазначаються дві їх групи:

1) готелі, кемпінги, мотелі, гуртожитки для приїжджих, хостели, будинки відпочинку, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, пансіонати та інші заклади готельного типу, санаторно-курортні заклади;

2) житловий будинок, прибудова до житлового будинку, квартира, котедж, кімната, садовий будинок, дачний будинок, будь-які інші об’єкти, що використовуються для тимчасового проживання (ночівлі).

Тимчасове розміщення може здійснюватися лише в місцях проживання згідно з рішенням місцевої ради, тобто перелік місць проживання має встановлюватись у відповідному рішенні місцевої ради.

 

Неплатники   

Перелік осіб, які не можуть бути платниками туристичного збору, зазнав змін. Він визначений п.п. 268.2.2 ПКУ.

Так, платниками збору не можуть бути:

особи, які постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті;

особи, що прибули у відрядження, але лише із числа резидентів;

особи-резиденти, які розміщуються в місцях проживання, що належать виключно фізичним особам на праві власності або користування;

інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

ветерани війни;

учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів;

діти віком до 18 років;

дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади;

члени сім’ї фізичної особи першого та другого ступеня споріднення, які тимчасово розміщуються такою особою в місці проживання, що належить такій особі на праві власності або на праві користування за договором найму.

Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у т.ч. усиновлені, а другого ступеня споріднення – її рідні брати й сестри, її баба та дід із боку матері та з боку батька, онуки (п.п. 14.1.263 ПКУ).

Підставою для несплати туристичного збору є документи, що підтверджують відповідний статус особи.

Зокрема, при підтвердженні ступеня споріднення фізичних осіб такими документами можуть бути відповідні документи про державну реєстрацію актів цивільного стану (свідоцтва про народження, про шлюб, про встановлення батьківства тощо), якими підтверджується факт такої державної реєстрації.

Зверніть увагу. Всі нерезиденти (крім членів сім’ї фізичної особи першого та другого ступеня споріднення, які тимчасово розміщуються такою особою в місці проживання, що належить такій особі на праві власності або на праві користування за договором найму) визначені платниками туристичного збору.

 

База справляння 

Якщо до 1 січня 2019 року базою справляння туристичного збору визначалась вартість проживання, то з 1 січня цього року – це загальна кількість діб тимчасового розміщення у місцях проживання.

Оскільки визначення «доба» надано ПКУ, а також не дають такого визначення міжнародне та національне законодавство у туристичній сфері, Мінекономрозвитку листом від 18.02.2019 року № 4501-06/7002-03 надало роз’яснення із цього питання з урахуванням Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затвердженими наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 р. № 19 (із змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2004 р. за № 413/9012 (далі – Правила).

Згідно з Правилами  плата за надання готельних послуг стягується відповідно до єдиної розрахункової години – 12-ї години поточної доби за місцевим часом. При цьому розрахункова година – це година, яка встановлена в готелі та при настанні якої споживач повинен звільнити номер у день виїзду й після якої здійснюється заселення в готель.

Готель з урахуванням місцевих особливостей може змінити єдину розрахункову годину. Як правило, вона зазначається у внутрішніх правилах готелю.

Мінекономрозвитку зазначає, що відлік доби проживання розпочинається з 12 години дня, що передує дню виїзду, та триває 24 години до розрахункової години, встановленої готелем. Тому сплата туристичного збору залежить від правильності визначення кількості діб проживання з урахуванням відліку доби.    

Податкові агенти

 Відповідно до п. 12.4 ПКУ до повноважень місцевих рад щодо податків та зборів належить, зокрема, визначення переліку податкових агентів згідно зі статтею 268 цього Кодексу.

Делегування юридичним особам повноважень на справляння туристичного збору здійснюється радами шляхом прийняття відповідних рішень та укладання угод в межах взаємовідносин, що регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Справляти туристичний збір та перераховувати його до відповідних місцевих бюджетів, згідно з рішеннями місцевих рад, можуть наступні категорії осіб, які визначені п.п. 268.5.2 ПКУ (податкові агенти):

 — юридичні особи, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи юридичних осіб, а також фізичні особи-підприємці, які надають послуги з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання;

— квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб з метою їх тимчасового розміщення в місцях проживання, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

— юридичні особи, які уповноважуються місцевою радою справляти цей збір на умовах укладеного з нею договору.

Слід зауважити, що юридична особа, яка має підрозділ, що надає послуги з тимчасового розміщення в місцях проживання, зобов’язана зареєструвати такий підрозділ як податкового агента цього збору за місцем знаходження підрозділу.

Зверніть увагу. Перелік податкових агентів й інформація про них в обов’язковому порядку має розміщуватись та оприлюднюватись на офіційному веб-сайті відповідної місцевої ради.

 

Ставки

Податковий кодекс України надає право місцевим радам встановлювати ставки туристичного збору в межах граничних ставок, визначених цим Кодексом (п. 12.4 ПКУ).

Так, ставки туристичного збору встановлюються за рішенням місцевих рад в межах ставок, встановлених п.п. 268.3.3 ПКУ, за кожну добу тимчасового розміщення особи у місцях проживання у відсотках від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2019 р. становить 4173 гривні.

 Підпунктом 268.3.1. ПКУ ставки збору встановлені окремо:

 для внутрішнього туризму – у розмірі до 0,5 відс. (до 20,87 грн.)

 для в’їзного туризму – до 5 відс. (до 208,65 грн.)

 При цьому ст. 14 ПКУ надано визначення внутрішнього та в’їзного туризму саме для цілей оподаткування туристичним збором.

Так, внутрішній туризм – це переміщення в межах території України громадян України та/або осіб, які постійно проживають на території України, в пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях (п.п. 14.1.277 ПКУ).

Відповідно до Закону України від 15.09.1995 р № 324 /95-ВР «Про туризм» внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. На підставі документів, що підтверджують громадянство України та/або постійне проживання на території України, можна визначити належність фізичних осіб до категорії внутрішнього туризму.

На підставі документів, що підтверджують громадянство України та/або постійне проживання на території України, можна визначити належність фізичних осіб до категорії внутрішнього туризму.

В’їзний туризм – це прибуття на територію України та/або переміщення в межах території України осіб, які постійно не проживають на території України, в пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях.

Для правильності застосування ставки туристичного збору під час тимчасового розміщення у місцях проживання має бути уточнено громадянство платника збору, з тим щоб правильно застосувати ставку збору, наприклад, у випадку, якщо  бронювання здійснено резидентом України, а послуги отримує нерезидент.

Особливості справляння збору

Особливість справляння туристичного збору полягає у тому, що платник (особа, яка отримує послуги) сплачує його податковому агенту (особі, яка надає послуги), а обов’язок щодо нарахування податкового зобов’язання із цього збору та сплати його до відповідного місцевого бюджету покладено на податкового агента.

При цьому у податкового агента має бути підтверджуючий первинний документ, який містить відомості про господарську операцію щодо сплати йому платником певної суми коштів туристичного збору. Розміщення платника туристичного збору у місцях проживання (ночівлі) здійснюється виключно за наявності у платника збору документа, що підтверджує сплату ним збору.

Сплата платником податковому агенту суми коштів з туристичного збору, в тому числі авансовим внеском (якщо його сплата визначена рішенням місцевої ради), здійснюється безпосередньо перед розміщенням у місцях проживання (ночівлі). Якщо особи здійснюють бронювання місць, то очевидним є те, що сплата авансового внеску з туристичного  збору не проводиться.

У разі, якщо особа достроково залишила територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій встановлено такий збір, то сума надмірно сплаченого збору підлягає поверненню такій особі, але для цього платнику потрібно в обов’язковому порядку подати заяву про таке повернення. Роз’яснення із цього питання надано ДФС України в Індивідуальній податковій консультації від 30.01.2019 р. № 312/ІПК/10-36-12-03.

У випадку, якщо особа здійснила попередню оплату, але послугами готелю не скористалася, то оскільки факт тимчасового проживання відсутній, у  податкового агента немає підстав для справляння туристичного збору.

Якщо сплата туристичного збору та необхідність у поверненні помилково та/або надміру сплаченої суми збору виникла у межах одного звітного кварталу (тобто податковим агентом не здійснені нарахування збору за цей звітний квартал та сплата збору до місцевого бюджету), то повернення податковим агентом платнику збору зайво сплаченої ним суми відбувається в межах взаємовідносин, що регулюються Цивільним кодексом України.

Зверніть увагу. Платник єдиного податку, який отримав із особи туристичний збір, не включає суму цього збору до свого доходу, оскільки не є доходом суми податків і зборів, утримані (нараховані) платником єдиного податку під час здійснення ним функцій податкового агента.

Подання звітності та сплата збору до бюджету

Відповідно до п.п. 268.7.3 ПКУ базовим податковим (звітним) періодом з туристичного збору є календарний квартал.

Податкова декларація з туристичного збору подається податковими агентами щоквартально, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

Сплачується туристичний збір податковими агентами до місцевого бюджету за своїм місцезнаходженням щоквартально – у 10-денний строк з дня граничного терміну подання податкової декларації, або авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому — до 28 (29) включно). Сплата туристичного збору авансовими внесками щомісячно може проводитись лише у випадку, якщо така сплата передбачена рішенням місцевої ради.

Податкові агенти, які сплачують збір авансовими внесками, відображають у податковій декларації за звітний (податковий) квартал суми нарахованих щомісячних авансових внесків. При цьому остаточна сума збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових платежів), сплачується такими податковими агентами у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду.

Податкові агенти сплачують туристичний збір до відповідних місцевих бюджетів згідно з Класифікацію доходів бюджету за різними кодами окремо: юридичні особи – за кодом 18030100, фізичні особи – за кодом 18030200.

З метою забезпечення наповнення місцевих бюджетів сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад мають не лише прийняти рішення про встановлення туристичного збору, запровадити механізм контролю за перерахуванням туристичного збору до бюджету за проживання в приватному секторі, а й спрямовувати кошти від сплати туристичного збору на  розвиток туризму на території своєї територіальної громади, а особи, які його сплачують, мають розуміти, що вони також вносять свій внесок в розвиток регіонів та сприяють реалізації свого туристичного потенціалу.

 Начальник управління захисту прав

платників податків ВГО АППУ                                     Катерина Гривнак

Поділитись новиною:
Останні новини
Схожі новини
09.10.201918:03 Участь Асоціації платників податків України у Робочій групі Комітету ВРУ з економічних питань з питань продажу сільськогосподарських земель 06.04.201909:23 Роз’яснення ДФС України стосовно технічної можливості подання декларації з податку на прибуток підприємств за 2018 рік Лист ДФС України від 13.02.2019 року № 4622/7/99-99-15-02-01-17 06.04.201909:23 Роз’яснення ДФС України стосовно подання разом з податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за 2018 рік звіту про управління та звіту про платежі на користь держави Лист ДФС України від 19.02.2019 року № 5491/7/99-99-15-02-01-17 06.04.201909:22 З 01 січня цього року Основні зміни Закону № 2628-VIII стосовно трансфертного ціноутворення Лист ДФС України від 28.02.2019 року № 6668/7/99-99-15-02-01-17 06.04.201909:21 З 01 січня цього року набули чинності зміни в оподаткуванні податком на прибуток, а саме доповнено та уточнено поняття, визначені ст.14 ПКУ Лист ДФС України від 11.03.2019 року за № 7785/7/99-99-15-02-01-17 ВСІ НОВИНИ
Отримуйте кваліфіковану допомогу та захист, навчайтесь, поліпшуйте умови ведення вашого бізнесу та розвивайте свої бізнес-зв'язки разом із АППУ